Самостійна дитина або як стати лінивою мамою

Усі ми бажаємо своїм дітям щастя. Ми хочемо бачити їх здоровими, успішними, радісними й заради цього з раннього дитинства опікуємося, турбуємося, вирішуємо всі питання. Іноді нам здається, що ми краще за них відчуваємо і знаємо змерзли вони чи потерпають від спеки, ситі чи ще голодні (й тому обов’язково мають доїсти останні дві–три ложки каші). А коли діти підростають, бабусі й дідусі замість них носять ранці до школи, які мама або ж тато старанно зібрали ввечері. А ще ми записуємо наших дітей до секцій і гуртків, які подобаються нам, а потім дивуємося, чому дитина не хоче їх відвідувати. Або чому не завжди виконує домашнє завдання і чому не переймається подальшим навчанням і плануванням свого майбутнього. І взагалі: чому така не самостійна? А навіщо? Для цього ж є батьки, які все придумають, вирішать, заладнають. І тоді ми замислюємося, що зробили не так, що пропустили, що прогледіли. А може просто перестаралися?