Автобіографічна повість політв’язня 50-х Михайла Шевеля з Новомосковська, що на Дніпропетровщині. Його спогади – це єднання людей зі Сходу та Заходу України. 18-ти річний учень Михайло Шевель був засуджений у 1950 році сталінським режимом до 10 років концтаборів.
Батько відіслав Михайла на Східну Україну у Новомосковськ, де родина здала свою хату під контору молокозаводу. Михайло мав з’ясувати, чому завод заборгував із грішми. Молодого хлопця вразило, що у селі Василівці, де він народився, люди вирізали всі дерева у садках, бо не спроможні були платити податок радянській владі, вразили злидні, в яких жили «східняки», те, що, маючи чорноземи і поля, люди не могли вдосталь мати хліба. Власне тоді хлопець зрозумів, чому галичани не хотіли без примусу записуватись у колгоспи. Він поділився своїми враженнями від побаченого на Сході з учителем, але досі Михайло Шевель не знає, як справді цей лист потрапив до рук КДБ.