Катананхе

Вони живуть у звичайній київській багатоквартирній панельці, із заквітчаними клумбами перед під’їздами й тісними балконами, з яких літніми вечорами так приємно слухати місто й споглядати, як на нього опускається ніч. Вони — це Леся та Олекса, а також їхня донька-підлітка Тая і собака Діна. Їхнє життя теж здається звичайним, навіть банальним, аж поки у нього не вривається вихором надмірна пристрасть, яка загрожує зруйнувати та поховати під собою все — усталені звички, почуття одне до одного, ба навіть уявлення про самих себе. Занурюючи читача в оповідь, що на початках здається буденною, історія, яку розповідає Софія Андрухович, з кожним новим абзацом закручується немов пружина, обростає напругою й за якісь кількадесят сторінок вже несеться на читача нестримною лавиною, що заледве дозволяє перевести подих. І ця літературна лавина настільки майстерна, настільки витончена та прекрасна, що ми можемо лише зачудовано нею насолоджуватися.

Софія Андрухович, одна з найяскравіших сучасних українських письменниць, знову вражає своєю майстерністю у романі «Катананхе». Ця книга — це не просто історія про звичайну київську сім’ю, а захоплюючий літературний екскурс у світ, де буденність і надзвичайність переплітаються, створюючи неймовірно динамічний і емоційно насичений сюжет.

У центрі роману — звичайна київська багатоквартирка, де проживає родина: Леся, Олекса, їхня підліткова донька Тая і собака Діна. Ми бачимо звичайне, на перший погляд, життя цього сімейства, яке оточене заквітчаними клумбами та тісними балконами. Літні вечори, коли можна споглядати, як місто засинає, додають картині ідилії. Однак, за цим фасадом спокою прихована потужна драма, яка розгортається з вражаючою інтенсивністю.

Андрухович створює справжній літературний шедевр, починаючи з буденного опису, який на перший погляд може здаватися банальним, але з кожним наступним абзацом цей звичайний світ починає трансформуватися. Оповідь поступово перетворюється на захоплюючу і тривожну розповідь про те, як надмірна пристрасть може змінити життя, розривати усталені звички і руйнувати стосунки. Із цим розвитком подій книга набирає швидкість, немов пружина, в несамовитій лавині емоцій.